«Російські спецслужби чи польська ментальність?»
23.11.2016 11:34
Від часу нападу Росії на Україну, довелося мені припинити пресову полеміку з польськими шовіністами і публікувати статті, висвітлюючи агресивну і загарбницьку суть нинішньої Росії та пануючого у ній режиму. Але з Польщі все частіше почали надходити повідомлення про нищення і осквернення українських святинь, могил та меморіальних таблиць, постійні приниження українців, що проживають чи працюють у цій сусідній країні, погрози фізичного насилля, паплюження нашої національної історії та наших національно-визвольних змагань.
Українська національна спільнота стикається з наростаючим інспірованим протистоянням, без належного реагування державних органів. І це при тому, що в українців виробився стійкий стереотип про те, що Польща є нашим захисником на Заході. Аберація, тобто відхилення від істини, звела поляків до рангу офіційної політики. Ось конкретні факти. Уже на протязі двох років у Прикарпатському воєводстві антропоїди із махрових шовіністів та кресовяків, руйнують українські пам’ятники та могили, особливо могили загиблих вояків УПА. Понад 14 могил і пропам’ятних таблиць було по варварськи знищено. Викладені у Фейсбуці світлини потрощених могил і таблиць викликали в українців далеко немирні асоціації, і перш за все, у галичан та наших земляків, що були вигнані з рідного краю польським промосковським режимом в другій половині 40-их років ХХ століття.
Цього літа українці в Перемишлі змушені були скасувати урочисті заходи під назвою “Ніч на Івана Купала” через постійні погрози з боку польських шовіністів, що чи не щоденно, нападають на українців, розмальовують стіни будівель антиукраїнськими написами, обпльовують стіни і вікна українських установ, зокрема, будинок “Просвіти”, в тому ж таки Перемишлі. Очевидно, що їх бісить цей факт, що українці ще пам’ятають про те, що Перемишль українське місто. Є чимало і інших прикладів про приниження українських заробітчан у Польщі. В даному випадку польські носії імперіалістичного духу виступають пособниками російського імперіалізму і путінізму, саме в часі московської агресії в Україні. Їхнє політичне нахабство, яке межує з криміналом, не завжди карається відповідними органами держави. Зрештою, польські крайні праві не є такими, як себе демонструють. Під виглядом атак на українців, вони, як і інші ура-патріоти фашистського по шибу в Європі, щиро відпрацьовують кремлівські сценарії, звичайно далеко не безоплатно.
Цікавим є те, що найінтенсивніших атак з боку польських шовіністів і особливо кресовяків, зазнає УПА, при тому гіпертрофовані польські “патріоти” чомусь забувають пригадати те, що саме від рук більшовиків у ХХ столітті поляки втратили понад один мільйон своїх земляків. Ще більше їх загинуло від рук німецьких фашистів. Волинські події 1943р. оцінюються виключно однобоко, хоч українців у цій трагічній круговерті загинуло не менше ніж поляків. Глорифікація АК та інших польських збройних формувань часів Другої світової війни сягнула апогею, але ніхто з поляків ніколи не згадує про злочинні дії цих загонів щодо українців. Культрегерська місія Польщі щодо українців міцно засіла в головах захисників польського імперського духу.
Великим ударом по дружніх українсько-польських зв’язках було прийняття цього року польським парламентом резолюції про геноцид поляків на Волині. Я не буду описувати всіх проявів реакції на Україні, зокрема в Галичині чи на Волині, як рівно ж у нашому конгломератному парламенті, але це був недружній крок щодо України з боку мастодонтів від польської політики. Що цікаво, мрії екзальтованих польських шовіністів про повернення “східних кресів” у лоно Речі Посполитої стали в останні два роки більш вимогливими, очевидно, через недружні кроки щодо України з боку польської офіційної влади, окрім того їх надихає московська агресія в Україні. Польські праві, а особливо крайні шовіністи, знову мріють перетворити українців в таких собі метеків на своїй рідній землі, або ж повторити сценарій Закерзоння, в часі акції “Вісла” у 1947р. Але цей сценарій може блудити в головах хворого самолюбства польських ура-патріотів та нового аншлюсу на західноукраїнських землях, як в 1939р. з чеською територією - не буде! Україна - не та! І українці не ті! Просимо не викликати тіней нової Волині.
А тепер загляньмо в історію. Як відомо, Польща володіла Галичиною з 1387р., а далі-іншими українськими землями до трьох поділів її території агресивними сусідами. Ніколи поляки не пропонували руки дружби українцям у їх боротьбі за свою незалежність. Навпаки! Вони цю незалежність рубали під корінь. Саме Польща, яка рік тому здобула незалежність, втопила у крові молоду державу галичан - ЗУНР, а потім домовилася з більшовиками, в часі підписання ганебного Ризького миру, про поділ українських, білоруських, а також литовських земель. Отже, в самому зародку молода Польська держава несла у собі імперіалістичний оскал.
Нещодавно в газеті “День” (див. “День”№184, від середи 12 жовтня 2016) була надрукована блискуча аналітична стаття Сергія Грабовського, відомого політичного аналітика і вченого, під назвою “Трагедія другої Речі Посполитої”. У ній вчений підкреслив: ”Потім постала відновлена Польська держава, друга Річ Посполита. І практично одразу вона заявила про себе як про претендентку на роль лідера Центрально-Східної Європи з типово імперіалістичними замашками, двічі - у 1922 і 1938 роках - анексувавши чужі території. Після чого, її знову роздерли дві імперії - нацистська та більшовицька, поляки героїчно опиралися ворогам, але сили були нерівні. Далі виникає “Підпільна Польща”, власне, підпільна друга Річ Посполита, яка продовжує довоєнні традиції.” Тобто, воюючи за відновлення своєї незалежності, поляки старалися втілити в життя свою маячну ідею про “Польщу від моря до моря.”
У цій складній військово-політичній ситуації найбільше, з боку поляків, дісталося українцям. Вони трактувалися як фашисти, колаборанти, пособники, варвари та інше, приховуючи свої найчорніші справи від світової громадськості. Наведемо кілька прихованих, а потім призабутих прикладів дій “демократичних поляків-католиків”. По-сьогодні польська та радянсько-російська історіографія та публіцистика приховує факт жахливого винищення українців у волинському селі Кортеліси. Ця трагедія є понині сфальсифікованою. Справа в тому , що в цьому селі мали часто свій постій радянські партизани, і фашисти, дізнавшись про це, вирішили знищити село разом з його жителями. По-перше, більшовики підставили місцевих українців, а самі повтікали, як це аналогічно трапилося у с. Гуті Пеняцькій, що на Бродівщині, а по-друге, українські Кортеліси спалили поляки, хоч тут були і німці. Особливо старалася польська поліція, що замінила українців, які майже всі перейшли в УПА. А тому помста була подвійною. Частину селян загнали і спалили в церкві, а інших скосили кулеметними чергами на площі села. Крім польської поліції, у цих звірствах приймали участь відділи “зондердінсту”, який на 80% складався з поляків Познаньщини та Померанії, які до війни виховувалися в польських молодіжних організаціях. Поляки з Познаньщини, Шлезька, Поморя масово вступали в загони СС. Наприклад, більшість вояків німецької дивізії “Вікінг” розмовляли польською мовою. За радянськими даними, в Кортелісах було знищено 2892 українці та спалено 715 хат. Сталася ця трагедія 23 вересня 1942р., майже за рік до Волинської трагедії. Початок пекла було відкрито не українцями. Більшовики мовчали про польський слід, бо після війни Польща стала московським сателітом і треба було спільно воювати з УПА, а всіх українців оголосити колаборантами.
Нині ця політика реанімується як з боку Москви, так і з боку польських шовіністів. У всіх випадках діють синхронно. Ніхто в Україні, в період “радянсько-польської дружби,” не знав про злочин поляків у польському містечку Єдвабному, де 25 червня 1941р. поляки почали масове вбивство євреїв. У Вікіпедії читаємо: “25червня поляки приступили до єврейських погромів. Вони вбивали своїх сусідів сокирами, протикали вилами, вирізали їм язики, виколювали очі, топили в ставку, рубали голови. Місцевий ксьондз відмовився зупинити кровопролиття, тому що вважав всіх євреїв комуністами.” Решту євреїв, за погодження з німцями, спалили живими. Тоді загинуло 1600 євреїв. Після війни більшовики, польські комуністи та шовіністи усіх мастей, щоб замести свої злочини, колективно та активно почали, в усіх гріхах, звинувачувати українців. Ще б слід нагадати польським шовіністам і те, що вже під кінець війни, поляки створили ”Свєнтокжиську бригаду”, що вірою і правдою служила фашистам. Про “особливий” героїзм поляків в українських селах Закерзоння, зокрема, в Піскоровичах, ми вже писали. Сотні тисяч польських фольксдойчів служили німцям в каральних організаціях. Пригадаймо їх почерк в концтаборі Освєнцим, де вони по-звірячому замордували Олексія та Василя Бандерів. І ще. Героєм України мав би бути волинський історик та краєзнавець Іван Пущук, який за останніх п’ять років обійшов і дослідив 1267 сіл Рівненщини і трьох районів північної Тернопільщини, спростувавши сфальсифіковані дані про жертви серед польського населення, які описали польські дослідники Володимир та Єва Семашки. Аналогічну роботу виконав і його колега - Ярослав Царук. На жаль, київські можновладці не ведуть наступальної політики, щодо тих організацій та окремих осіб, які фальсифікують українську історію і Україну в цілому, а тому політичні фальсифікатори в Польщі та в Росії почувають себе безкарно.
Ігор Федик