Артилерія Повітряно-десантних військ ЗСУ в чотири рази наростила вогневі «м'язи»
11.08.2017 11:41
Війна підказала, яку конфігурацію артилерії вимагають сучасні десантні підрозділи.
До недавнього часу існував стереотип, що десантники - це такі собі «поліпшені піхотинці», яких викидають з парашутами з літальних засобів, і далі треба сподіватися на Божу прихильність і вдале приземлення. А вже потім, на землі, ці хлопці беруться виконувати поставлене завдання. Звичайно, певний грунт у цього подання все-таки існує.
Але правда в тому, що українські десантники на полі бою здатні застосовувати практично весь спектр озброєння і військової техніки. Зокрема, артилерійської.
У складі якого б війська не знаходився артилерист, його головне завдання - вогневе ураження противника. До початку АТО в українській армії існував підхід, що в цьому процесі частка ракетників і артилеристів становить до 70%. Однак досвід бойових дій на Донбасі свідчить про наступне: вирішальна частка участі гарматників в справі поразки ворога доходить до 90%. Зокрема, це стосується артвогню частин високомобільних десантних військ.
- До 2014-го проходило скорочення і оптимізація артилерійської компоненти десантного війська. З жахом згадую, як це привело до того, що в складі аеромобільної бригади залишався гаубичний дивізіон Д-30. Але навіть його збиралися обмежити. Зараз виходимо на пристойний рівень озброєння десантних бригад, в яких досить САУ, мінометів і Д-30 стало значно більше, - розповідає заступник командувача - начальник управління ракетних військ і артилерії ВДВ ЗС України полковник Сергій Артамощенко.
- Війна підказала, яку конфігурацію артилерії вимагають сучасні десантні підрозділи? На мою думку, на відміну від багатьох армій світу, нам не вистачає легкого артозброєння. Ваша думка про використання за натовськими зразкам 60-міліметрових мінометів, таких, як ротний М224 армії США, який знаходиться на озброєнні піхоти і десантників, - цікавлюся у співрозмовника.
- Ми наближаємося до введення і такої зброї (перспективний міномет М60 «Камертон» київського заводу «Маяк». - Авт.). 120-міліметровий міномет «Молот» пройшов тернистий шлях взяття на озброєння, і ми ним користуємося. Так, безумовно, такі речі, як 60-міліметровий міномет, теж потрібні. Але для всього є свій кращий місце і кращий час для застосування. Цей зразок має обмежені дальність стрільби і дію ураження. Якщо бій веде батальйон, то наявність таких коштів не надто посилює ефективність вогневого ураження противника. А ось якщо працює група в варіації ДРГ, мобільного спецзагону, то ці міномети надзвичайно актуальні. Виходячи з того, яке ОВТ зараз є, наш компонент номер один - це самохідні гаубиці і міномети на базі багатоцільового легкоброньованого тягача. Хотілося б, щоб у нас були артсистеми, дальність ведення вогню яких перевищує характеристики подібної техніки супротивника. Також необхідно вдосконалювати засоби виявлення і позиціонування сил ворога.
Спеціально не готують артилеристів для частин ВДВ. Сюди приходять «чисті» гармаші. Тому офіцери опановують повний цикл повітряно-десантної підготовки, адже їм треба стрибати з літака разом з підлеглими слідом за гаубицями або самохідними мінометами «Нона», які теж спускаються з неба під куполами. Артилеристи-десантники повинні добре засвоїти цю специфіку. Перш за все, те, що рейдові загони десанту часто залишаються один на один з противником: діють автономно, з мінімальним боєкомплектом. Тому артилеристів в смугастих футболках готують так, щоб бездумно не витрачали снаряди, ракети або гранати. Інший аспект: артилерія десанту має порівняно високу динамічність і мобільність в діях. Зазвичай їй ставлять завдання, які треба виконати за короткий час, щоб завдати противнику відчутне вогневе ураження. Необхідні навички артилеристи ВДВ закріплюють на навчаннях, яких зараз не вистачає. Під час одного з них було відпрацьовано переміщення за 10 діб по шести полігонах з виконанням бойових завдань. При цьому бійці до останнього часу не знають, на яких полігонах і за якою легендою все станеться.
До речі, на навчаннях зазвичай працює і наукова група командування ВДВ, у якій дослідницькі завдання. Наприклад - виконання вогневої задачі з поромної переправи взводом ракетних систем залпового вогню. Багато цей метод критикували: мовляв, нічого в цьому немає хорошого. Умовний супротивник діяв з протилежного боку Канівського водосховища. Треба було вплинути на супротивника, щоб висадити на берег десант. Виникла необхідність нанести вогневе ураження резервів, які підтягував «ворог». Та так, щоб наші передові частини успішно закріпилися, утворивши плацдарм (Ржищівський полігон). Рішення було адекватним, відповідало правилам і курсу стрільб. Пором з «Градом» вода не розгойдувала, оскільки його фіксували катера з двох сторін. Та й стрілянину тоді вели непрямий наводкою. Хоча і вона може бути ефективною.
На думку Сергія Артамощенко, перспектива десантної артилерії - в розробці мобільних мінометних і артилерійських комплексів на базі колісних автомобілів типу «Барс» або «Спартан». Вони повинні мати сучасну навігаційну апаратуру, значну автономність дій, здатність протягом короткого часу готувати відповідні дані і відкривати вогонь. Це всесвітня тенденція. Наприклад, в США близько 15 років тому почали перебудову страйкер-бригад як проміжний варіант між легкої піхотою і бронетанкововими частинами. Їх концепція імпонує командуванню українських ВДВ. В основі страйкер-бригади - восьміколесний бронемашини Stryker. Такі частини оперативно транспортують літаки C-130, C-17 і C-5. Страйкер-бригада озброєна більше 300 одиницями машин сімейства Stryker (широка гама моделей), має 4,5 тис. Бійців. Підрозділи і їхня техніка добре себе зарекомендували в Іраку і Афганістані. Але зациклюватися тільки на броньовиках не варто. Українському десанту доцільно мати власні комплекси РСЗО. Артилерії слід забезпечувати повітряно-десантні сили, які вирушили в рейд, якісної вогневою підтримкою на максимально можливої дальності. Тому зараз йде розвиток цього напрямку.
- Напевно, чули про комплекс «Верба»? Це реактивна система залпового вогню на базі КрАЗ-6322 і бойової частини БМ-21 «Град», розроблена харківськими конструкторами. Її ще відчувають, і ми покладаємо на неї великі надії, - відзначає полковник Артамощенко. - Що там говорити, коли її можна в сім разів швидше «Граду» перезаряджати, у неї вище точність вогню, нова захищена система зв'язку. Розмови йдуть і про розробку нової САУ калібру 155 мм. Чекаємо її теж, як і надходження сучасного звукометрічного комплексу артразведкі - такого, як РАЗК «Положення-2». В цілому нам вдалося потужно наростити число артилерійських систем. Ці «м'язи» ВДВ збільшені в чотири рази. Відповідно зросла і вогнева міць кожної бригади. Однак потрібні сучасні технологічні «очі» і «мізки» в сенсі оперативного розуміння ситуації і швидкого впливу на неї. Завдяки волонтерам у нас є відповідні програмні комплекси, але проривом стане промисловий масштаб такого забезпечення.
Досвід початкового етапу війни показав: командирам ланок взвод - рота - батальйон надавали артилерію, але вони не могли правильно ставити їй завдання. Командування ВДВ сприяло тому, що тепер курсанти Одеського військового інституту, здаючи державний іспит, керують десантним взводом і доданим артподразделеніем.
- Коли я був за кордоном, мене вразило те, що загальновійськові командири в арміях НАТО додатково проходять ґрунтовні курси управління додання силами - артилерією, авіацією, зв'язком і так далі, - розповідає Сергій Артамощенко. - Львівська академія орієнтована на підготовку артилеристів для Сухопутних військ. Ми неодноразово піднімали питання: необхідно вводити до складу вузів навчальні взводи, які з першого дня готуватимуть гармашів з десантної специфікою. Так, раніше в Одесі вчили артилеристів з особливостями застосування в морській піхоті. Я саме так і вчився, досконало знаючи спецтехніку, про яку мої сухопутні колеги тільки чули. А ми змушені витрачати час, щоб доводити до потрібної кондиції офіцерів-артилеристів. Наприклад, вчити правильно готувати техніку та обладнання до десантування. Ця проблема стосується і зв'язківців, і інших фахівців, які приходять в ВДВ.