«Русскій мір» у Польщі: Хто перетворює Перемишль на гарячу точку
04.10.2017 17:46
Упродовж останнього часу польсько-українські стосунки стрімко погіршились. Про це свідчить низка подій, які трапились у червні у прикордонному Перемишлі, коли раптом футбольні уболівальники напали на релігійну ходу українців, а потім домоглись скасування концерту українського гурту «Ot Vinta», оскільки його лідер Юрій Журавель героїзує постать Степана Бандери тим, що малює відповідні картинки і публікує їх на своїй сторінці у Facebook. Така незвична активізація ультраправих націоналістичних сил у Польщі призвела навіть до того, що наче за кремлівськими стандартами Юрію Журавлю просто на кордоні повідомили, що йому в'їжджати до сусідньої країни заборонено.
Детальний аналіз подій у Польщі з'явився днями на Facebook-сторінці групи «Російська V колона у Польщі» - пабліку, який стежить за діяльністю проросійських сил в країні. Із аналізу, який провела група авторів, стає очевидним, що в Польщі є чимало прихильників «русского міра», які мають неабиякий вплив на суспільне життя. Погіршення польсько-українських стосунків - наслідок їхньої діяльності.
Відомі за прізвищами люди уже декілька років працюють над тим, щоб з Перемишля зробити таку ж гарячу точку у складних польсько-українських стосунках, як Косовська Мітровіца між сербами і косовськими албанцями. Їм це виходить щораз краще.
Бійки під час процесії
26 червня під час заздалегідь запланованого нападу банди польських націоналістів на релігійну процесію української меншини у Перемишлі дійшло до бійок. Це стало кульмінацією багаторічного процесу наростання напруги і будування ворожнечі у місті.
Через три дні мер Перемишля Роберт Хома, якого підтримує PiS (партія, яка має більшість у Сеймі - ред), найімовірніше під тиском змусив Об’єднання українців у Польщі скасувати не лише виступ українського гурту «Ot Vinta», але й щорічне свято «Ніч на Івана Купала».
Проукраїнські середовища організували натомість концерт гурту «OtVinta» у Варшаві. Але ці плани зірвав міністр внутрішніх справ Маріуш Блащак, який заборонив музикантам гурту «Ot Vinta» в’їзд до Польщі. При цьому незважаючи на наші інтенсивні вимоги, чомусь не вдалось нікого переконати заборонити в’їзд російському, а радше радянському хору Александрова у листопаді 2015 року.
Концерт у Варшаві відбувся незважаючи ні на що, але без участі гурту «Ot Vinta» із надзвичайно низькою відвідуваністю і при переконливому акомпанементі пікету Національно-радикального табору і Табору Великої Польщі на чолі з Рафалом Моссаковським із так званого Освітнього центру Повісля і колишнім офіцером Служби безпеки Войцехом Войтулевічем, який працював раніше у Партії змін, а тепер у Таборі Великої Польщі.
Медійний галас
Заборона в’їзду гурту «Ot Vinta» був протрактована як поступка під тиском націоналістів або як загравання із «сумною правицею», налаштованою проти усього українського. Ян Гартман відсурмив закінчення польсько-української дружби в обличчі PiS та у польських опозиційних ЗМІ. Що більш небезпечно, в українських ЗМІ, які часто передруковували тексти опозиційних польських медіа, шириться думка, що начебто заборона в’їзду українського гурту до Польщі свідчить про антиукраїнську спрямованість теперішньої польської влади.
Дивним є те, що Девід Кемерон гучно засудив хвилю антипольських виступів відразу після Брексіту. Натомість після нападу на українську релігійну процесію запала красномовна тиша, яку перервала тільки заява міністра Блащака, яка де-факто покладає вину на жертв нападу, а не на винуватців гніву проти українців.
На перший погляд це більш ніж інтерпретація. Адже на полі серйозного польсько-українського співробітництва робиться чимало доброго, хоч би в дипломатичному чи військовому вимірі, але влада поводиться так, наче соромиться цим похвалитись. Важко сказати, чи це політичний розрахунок, чи байдужість. Є однак інша версія.
Українське середовище теж не без вини
Навіть, якщо реакцію влади, однаково місцевої, як і державної можна визнати перебільшеною, особливо в контексті іміджевих наслідків для Польщі, однак жоден з тих нечисельних пікетів не перевищували можливостей польської поліції, яка давала собі раду зі значно більшими натовпами. Утім треба визнати, що проукраїнські середовища теж не вирізнялись дипломатичністю.
Запрошення гурту «Ot Vinta» насправді не було доброю ідеєю організаторів свята у Перемишлі, які добре знаючи ситуацію, повинні були добре дбати, щоб не додавати олії до вогню, на який з усіх сил дмухає Москва. Портал kresy.pl не забарився підшукати докази того, що члени колективу брали участь в різних акціях вшанування Степана Бандери. Ну що ж, хто знає Україну тому відомо, що там є такі парадокси, коли хтось може бути дуже пропольським і водночас любити Бандеру, бо так вихований історичною політикою держави у якій живе.
Проте це не означає, що це варто поширювати на польській території, де зі зрозумілих причин це діє, як червона ганчірка на бика і руйнує зусилля тих, які терпляче працюють над поєднанням і розплутуванням переплетення упередження і непорозумінь.
А рисунки із обличчям винуватця Волинської різні Романом Шухевичем, які намалював лідер гурту «Ot Vinta» - це вже занадто і з цим жоден поляк не змириться. Провокатор, який знайшовся в українській процесії в Перемишлі і під час ходи верещав «Ще Польща не загинула, але загинути мусить» (це змінені слова перших рядків польського гімну – ред.) повинен бути задушений в найближчому під’їзді, а потім публічно засуджений організаторами заходу.
Розважальний музикант із Рівного може цих складнощів не розуміти, а ми можемо аналізувати, чому немає цього розуміння, але Об’єднання українців у Польщі на чолі з Петром Тимою не тільки може, але й зобов’язані це розуміти. Тим часом у першій версії його допису, де йшлось про концерт у Варшаві з’явилась пропозиція до глядачів: «одягніть одяг із чорно-червоними мотивами на зло хлопцям, які все лише з одним асоціюють». Та думка була видалена після того, як її процитував портал kresy.pl, але залишається видимою в історії редагування допису. Це було більш ніж нерозумно.
Якщо служби міністра Блащака читають kresy.pl, а якщо цікавляться польсько-українським питанням, то читають цей шкідливий портал, як і ми – то оцінка його висловлення про те, що «організатори хотіли перенести авантюру до Варшави» повинна бути більш виваженою ніж у домінуючому наративі опозиції і переважній більшості українських медіа, що зовсім не означає, що заборона в’їзду до Польщі гурту «Ot Vinta» було вдалим рішенням.
Тому треба проаналізувати, що відбувається у Перемишлі поки воно не поширилось на всю Польщу, якщо це досі не сталось. Лейтмотивом опису ситуації в місті над Сяном буде постать одного з головних винуватців напруги, яка наростає там – Мирослава Майковського. На жаль, текст у нас буде досить довгий, бо його герой є незвично активний і є про що писати.
Інсценізація Волинської різанини в Радимно
За винятком епізоду пов’язаним із так званою «обороною Кармелю» та атаки на українську меншину у 1997 році під час Фестивалю української культури, який потім мусив переїхати до Сопоту, співіснування поляків і українців в Перемишлі та околицях до липня 2013 року було в міру спокійним.
Тоді Мирослав Майковський, президент Товариства історично реконструкції «XD.O.K.» виступив з ініціативою провести у Радимно реконструкцію Волинського геноциду.
Видовище відбулось. Незважаючи на гасло «не про помсту, а лише про пам'ять волають жертви», цей захід дав початок кампанії ненависті щодо української меншості на прикордонню. Окрім Майковського і мера міста Радимно Вєслава Пірожка, організатором було місто Стальова Воля, мером якого був тоді пов’язаний з Яном Енгельгардом народовець Анджей Шлежак, сьогодні асистент підозрюваного у корупції посла Яна Бурого з PSL (Селянська партія у Польщі – ред.).
Шлежак виступив під час реконструкції і привіз два автобуси своїх мешканців. Захід відбувся за участю незмінного отця Тадеуша Ісаковича-Залеського та Кшезіміра Дебського. Якби не однозначність діяльності, яку проводили організатори цього заходу, їх думки можна було б вважати доречними, але їх метод з будь-якого погляду є неприйнятним.
Чи музей в Освєнцимі організовує для відвідувачів інсценізацію убивства людей в газових камерах і їхнього спалення у крематоріях?
Про Майдан для російського МЗС
Як і у всій Польщі, агресія щодо українців у Перемишлі посилилась у час Майдану, а потім війни на сході України. Заледве три дні після розстрілу Майдану снайперами режиму Януковича (найімовірніше привезеними з Росії) 23 лютого 2014 року Майковський публікує єхидний, написаний немовби в гніві, пропагандистський текст про Майдан у польській версії російського часопису «Международная жизнь». Текст містив увесь набір тез, які повинні були у наступні місяці захопити польський інтернет-простір. Майковський вивчив ці тези дуже швидко. Заголовок тексту звучав «Пропаганда на рівні геббелівської».
«Международная жизнь» - це офіційне видання МЗС Росії, у його програмній раді перебуває не будь-хто, а міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров, його заступник Сергій Рябков і вся верхівка російської дипломатії. Треба розуміти, що на його сторінках не може друкуватись будь-хто, а отже Майковський не будь-хто.
Подібний текст, який дискредитує Майдан появився у безкоштовній перемишльській газеті «Misiek Przemyski», яку розповсюджують, вкидаючи мешканцям до поштових скриньок. Видавцем газети є Самоврядна спільнота долини Сяну, лідером якої є політичний патрон Майковського Анджей Запаловський.
За Майковським – Запаловський
Кар’єра Запаловського почалась тоді, коли він, як політик партії LPR, потрапив до Європарламенту після смерті одного з євродепутатів. Під час останніх виборів був уповноваженим окружного виборчого комітету Ґжеґожа Брауна. У 2010 році з подачі російської організації CIS-EMO поїхав спостерігачем на вибори президента в Україні разом із Матеушем П. і його другом Сильвестром Хрущем.
Запаловський є регулярним дописувачем порталу geopolityka.org, який видає Європейський центр геополітичного аналізу. Центр контролює Матеуш П. Запаловський робить велику кар’єру на сторінках російських інтернет-видань в амплуа «об’єктивного західного аналітика», залишаючись членом Польського геополітичного товариства.
Із Ренкасем і Ковальчиком для телебачення «Россия-1»
У червні 2014 року, коли у розпалі війна на Донбасі, а Крим вже окупований, Майковський приймає в Перемишлі знімальну групу телеканалу «Россия-1» і бере участь у зйомках пропагандистської програми «Спеціальний кореспондент». На 19 хвилині репортажу польський націоналіст Майковський розповідає російському журналістові про український націоналізм на Підкарпаттю. У програмі також взяв участь лідер комуністичних новітніх ветеранів, які дефілювали у Москві полковник Тадеуш Ковальчик із Товариства нащадків учасників Другої світової війни, а також віце-президент партії «Зміна» та ініціатор так званого повернення полякам їхніх маєтків на територіях, які свого часу були під владою Польщі Конрад Ренкас, діяльність якого пов’язана не лише зі зтравлюванням поляків із українцями, а передусім залякуванням українців. Це не був перший виступ Ренкаса на телебаченні «Россия-1».
Зелений чоловічок у тайзі
У серпні 2014 року Майковський виїжджає до Москви. Офіційно він їде до Гусєва у Калінінградській області, де відбувається реконструкція з нагоди 100 річниці битви під Гусєвим. У статті «У Росії нас прийняли по-дружньому» Майковський наголошує на особливій прихильності росіян до поляків «незважаючи на тексти у ЗМІ». Однак у Гусєві його подорож не закінчується. Майковський відвідує Москву, де фотографується під стінами Кремля, а далі їде на далеку північ. Він публікує фото із коментарем «Диверсійні навчання у тайзі» і лайкає коментар під фото про те, що є «Зеленим чоловічком».
Це коментар його доброго знайомого Оскара Кохмана, одного з лідерів Народового руху Підкарпаття, аніматора акції «Не хочемо в Польщі українських студентів». Згодом Кохман короткий час був у політичній партії Кукіз'15, але виключений з неї разом із сумнозвісною Марією Пиж-Пакош зі Львова, ще однією приятелькою Майковського. Ще однією учасницею цього обміну люб’язностями є відома зірка антиукраїнського тролінгу в інтернеті Ліліана Войтулевіч у якої збіг прізвища із згадуваним вище Войцехом Войтулевічем не є випадковістю.
Кандидат Запаловського на мера Перемишля
У жовтні 2014 року угрупування «Патріотичний польський Перемишль» висуває Майковського кандидатом на президента міста. Угрупування об’єднується із Самоврядною спільнотою долини Сяну, Майковський отримує підтримку Запаловського, стає його голосом і правою рукою у Перемишлі, а також віце-президентом його товариства. Хвалячи свого протеже, Запаловський без краплі збентеження каже, що одним з найважливіших гасел кандидата, який публікується в офіційному часописі МЗС РФ, є те, що він «дбає про польський державний інтерес». Майковський також стає адміністратором профілів у соцмережах «Патріотичний польський Перемишль» і схожого до нього «Патріотичний Перемишль».
Майковський захищає Пазя і Гіві
У січні 2015 року на Facebook-сторінці «П’ятої колони в Польщі» було опубліковано скандальні відповіді професора Вроцлавського університету Богуслава Пазя, який зі збоченим задоволенням похвалив тортури і убивства українських військових полонених під час героїчної оборони Донецького аеропорту терористами батальйону «Сомалі» під керівництво ватажка Гіві. Виникає скандал, Богуслава Пазя навіть на деякий час усунули від викладацької роботи.
На сторінці у Facebook, яку створили на підтримку Богуслава Пазя, Майковський бере участь в обороні нікчемного професора-садиста: «Професор Пазь, отець Ісакович-Залеський стали стіною за мене, коли бандерівські середовища у Польщі вчинили атаку на мене під час реконструкції Волинської різні 1943 року у Радимно. Сьогодні я стіною стою за професора Пазя».
Зелений чоловічок створює територіальну оборону
31 січня 2015 року у Перемишлі створюють дружину Підкарпатського відділу територіальної оборони, яка є підрозділом загальнопольського Руху територіальної оборони. Одним з перших, хто виявив бажання взяти участь у тренування в підкарпатських лісах був «зелений чоловічок» з російської тайги. Цього разу наш герой так про себе і говорить і додає, що в кожному жарті є доля правди. Ще одна дружина створюється восени 2015 року. На керівника Підкарпатського відділу Майковський висуває Войцеха Кулана, перемишльського народовця із тих більш м’язистих, аніж розумних. Його профіль у Facebook аж кипить від ненависті до українців. Під його недавнім дописом про скасування концерту «Ot Vinta» Майковський коментує: «Надіюсь, що мер міста цього не дозволить, бо інакше буде гаряче».
У серпні 2015 року мер міста Роберт Хома підписує угоду про співпрацю із Товариством Рух територіальної оборони в особі Майковського і Кулана та керівника Підкарпатського відділу територіальної оборони Тадеуша Міка.
«Перемишль і Підкарпаття розташовані у специфічному місці. З однієї сторони кордон. Також є потенційна загроза стихійних лих. Тому такі підрозділи потрібні», - заявив Хома, схвалюючи тим самим свого колишнього опонента, як організатора перемишльського відділу територіальної оборони.
Можна обґрунтовано підозрювати, що перемишльська оборона під таким керівництвом тренується радше з думкою про боротьбу проти українців, ніж пліч-о-пліч з українцями у разі ймовірного російського наступу. Ми вже писали про провокації так званих «антибандерівських патрулів» у Бєщадах, які організували антифашисти із краківської Фаланги, пов’язаної тоді ще із партією «Зміна» і мали під контролем стрілецький відділ JS 2039. Ці злочинці всюди писали, що користувались підтримкою підкарпатських націоналістів. Вгадайте кого?
У другій половині 2015 року Майковський із відділом територіальної оборони виїжджає до Сєдлець на загальнопольські навчання протидиверсійних цивільних груп, які входять до Товариства «Рух територіальної оборони». Це підтвердження того, що перемишльський відділ стає вагомою одиницею у русі територіальної оборони (ТО) і нічого не забороняє припустити, що не заразить антиукраїнськими настроями решту відділів ТО у інших воєводствах Польщі.
Загальнопольські навчання молоді
У жовтні 2015 року підкарпатське відділення організації Польська молодь готує нові кадри. Помагає у цьому Кшиштоф Босак, Кшиштоф Тенеровіч і, звичайно, Майковський, який під час навчання розповідає молодим націоналістам про діяльність свого Товариства історичної реконструкції «X D.O.K.». Це дає свої плоди – підкарпатська молодь була одним з головних організаторів зриву мирної ходи українців 26 червня 2016 року. Восени 2015 року Майковський проводить зустрічі із молоддю сіл під Тарнувом у межах проекту, який фінансує Повітове староство у Тарнуві, як завжди під гаслом «патріотизм».
Підтримка для кандидатів Народового руху
У цей самий час Майковський на своїй сторінці у Facebook декларує, ким є його кандидати до Сейму. Перший – це Сильвестер Хрущ, один з лідерів Народового руху і товариш по політичній дорозі Матеуша П., який пропонував звести стіну на кордоні з Україною. Запаловський навіть зареєстрував петицію у адміністрації воєводства з цього приводу. Його можна побачити на фото разом із Майковським і Хомою під час зустрічі перемишльського відділення Товариства сибіряків, який теж підтримав зведення стіни на кордоні з Україною. Другим кандидатом, якого рекомендував Майковський був Войцех Бакун, ще один народовець, який став послом партії Кукіз'15 і займається промоцією проекту «кресової устави». Хоча, як інформує Адам Смєх із ультрапроросійської організації «Вірні суверенній Польщі» у Лодзі, справжнім автором проекту є менш проросійський і антиукраїнський Пьотр Шельонговскі з Познаня.
Марш Незалежності із молодим бандерівцем
Листопад 2015 року – перемишльські народовці виїжджають до Варшави на Марш Незалежності. Серед них є Богдан Луцак – молодий український націоналіст, який на своїй сторінці у Facebook у закладках має усі сторінки «Правого сектора». Луцак є сином Артема Луцака, який живе у Львові і свого часу виконував обов’язки начальника штабу 8 роти «Правого сектора» під позивним «Доктор». Луцак-старший належить до близького оточення Дмитра Яроша. Натомість Луцак-молодший публікує в себе на сторінці у Facebook фото з Майковським 11 листопада у Варшаві на Марші Незалежності. Обоє тримають зброю і видно, що вони досить добре знаються. Під фото хтось коментує: «На мігрантів». Ми довідались, що головний «антибандерівець» міста Майковський часто забирав зі школи молодого Богдана Луцака, який до нього звертається «дядько» у той час, коли його батько під червоно-чорними прапорами бере участь у боях на Донбасі у батальйоні ДУК «Аратта».
Підозріла дружба між антибандерівцем і бандерівцем з Москви
У Польщі Артем Луцак став відомим після того як у червні 2015 року презентував виставку про «Правий сектор» у варшавському закладі «Новий світ», який контролює фонд «Відкритий діалог». У травні Луцак агітував українську молодь, яка живе у Польщі голосувати на виборах за кандидатів від «Правого сектора». Під час цього Луцак своїми необдуманими заявами про убивства поляків на Волині дав поживу антиукраїнській пропаганді на довгі тижні, звівши нанівець надії на усі пропольські заяви Дмитра Яроша, які він озвучував раніше.
Артем Луцак народився у Москві у 1972 році. З його профілю у мережі VKontakte відомо, що він у 1980 році вчився у школі при посольстві СРСР в Іраку. З цього можна припустити, що хтось з його батьків працював у посольстві. Луцак про це мовчить, а коли розповідає про свою науку поза межами Москви, то лише згадує про Шепетівку, де жила його бабця. У 1991-93 роках він служив у прикордонних військах Російської Федерації (Краснознамённом Новороссийском пограничном отряде в/ч 2156 11-ПОГЗ). КДБ, а потім ФСБ дуже уважно приглядалась до таких прикордонних підрозділів, які працювали на Кавказі. У 2001 році Артем Луцак закінчив російський медичний університет імені Пирогова – елітний ВНЗ, куди звичайній людині вступити було практично неможливо. Там переважно вчились діти титулованих медиків, дипломатів та політичної еліти. У Москві Луцак займався охоронним бізнесом у рамках фірми «Лайкон». Напевно не буде перебільшенням, якщо сказати, що охоронним бізнесом в Росії (як і в Польщі) займаються специфічні люди. Артем Луцак жив у Москві на вулиці Виноградова 6/144.
Як інформували медіа, Артем Луцак отримав українське громадянство у 2012 році, хоча сам вказує 2010 рік. Але на сторінці його московської фірми видно, що у 2012 році Луцак ще мав російське громадянство. Найімовірніше, що він і досі має російське громадянство, але не виключено, що це могло змінитись останнім часом. Луцак жив в Україні від 2008 року – спершу у Тернополі, а потім у Львові. На початку літа 2014 року Артем Луцак появився у Перемишлі. «Правий сектор» цієї інформації не коментував, а от російські видання коментували дуже активно. Під приводом безпеки родини Луцак поселив у Перемишлі свою дружину-росіянку із двома дітьми. Зараз дружина живе у Львові, оскільки не має польської візи.
Його батько Анатолій Степанович Луцак з яким Артем має спільну фірму «Россар», засновником якої є особисто. Він найімовірніше закінчив Військовий інститут іноземних мов у Москві, який є кузнею кадрів для закордонної розвідки. Серед випускників цього ВНЗ немає його прізвища, однак на сторінці зі спогадами колишнього офіцера КДБ Віктора Руденка є прізвище Луцака. Водночас серед текстів інститутських пісень знову виринає прізвище Анатолія Луцака, як автора пісні «часів єгипетської делегації». Це все непрямі докази, але переконливі. У контексті того, що Майковський і Луцак кожен по своїй стороні кордону цілком успішно псують польсько-українські стосунки, одночасно дружать і у той же час для людського ока стоять на діаметрально протилежних політичних позиціях, вважаємо, що відповідні інституції обох країн повинні разом зайнятись цим.
Урочистості з російським консулом
У листопаді 2015 року Майковський організовує урочистості на військовму цвинтарі у Бельвіні, де поховано ексгумованих російських вояків, що загинули у Другій світовій війні. У заході бере участь генеральний консул Російської Федерації у Кракові Олександр Мінін. Прибули також російські історичні реконструктори і представники місцевої влади, прозвучав гімн Росії, створюючи атмосферу дружніх стосунків обох слов’янських народів. Черговий іспит із покращення іміджу РФ на Підкарпаттю складено на п’ятірку.
Планування акції проти процесії українців
У травні 2016 року після заяви посла Бакуна, якого рекомендував Майковський і якого процитував портал kresy.pl на тему щорічної урочистості на українському військовому цвинтарі у Пікуличах і релігійної ходи українців у Перемишлі, на профілю Майковського починають з’являтись пропозиції заблокувати ходу.
12 травня Майковський на пропозицію «перемишльського патріота», керівника студії татуажу Лукаша Бейта організувати контрманіфестацію відповідає: «Я за. Хто візьметься за організацію?». І відповідь: «Патріотичні середовища? Уболівальники обох перемишльських клубів? Гадаю, що кожен узяв би в цьому участь».
Чергове знищення пам’ятника
16 травня 2016 року на цвинтарі у Пікуличах вандали замінили пам’ятні таблиці на могилах українських вояків. Про це можна довідатись із радісних дописів Анджея Запаловського. На могилах вандали замінили пам’ятні таблиці. На нових таблицях містився напис: «На цьому місці було поховано останки бандерівських бандитів, звірячих катів, убивців польських жінок та дітей. Пам’ятаємо». Також на таблиці був знак польської Армії крайової. Портал kresy.pl назвав цей вчинок «патріотичною реконструкцією». Наш погляд є іншим: цим вчинком злочинці засвідчили свою радянську ментальність. У європейській християнській традиції повага до померлих, ким би вони не були, є абсолютною цінністю. Померлий у могилі не може оборонятись, коли хтось йому перетворює могилу у образливий маніфест. Навіть могили найгірших гітлерівців мають нейтральні написи. Незважаючи на це, ні злочинці, ні Запаловський, ні редактори з kresy.ru не мають найменшого поняття, хто конкретно тут лежить і чи є це один з тих бойовиків УПА, хто не брав участі або чинили опір волинській різні – і такі є.
Таємничий організатор
У червні напруга зросла. У Facebook з’являється сторінка «Перемишль проти бандерівців», яку веде таємничий Томаш Кавецький від якого навіть Майковський відмежовується в своїй заяві. Починається заплутування і заперечення причетності до акції її організаторів.
Атака на процесію? Це не ми!
Ані Майковський, ані Запаловський не взяли безпосередньої участі у контрманіфестації та нападі націоналістів на процесію українців 26 червня в Перемишлі. Для цього вони мають корисних здорованів, яких тепер виставляють проти вітру. Запаловський завчасно на своїй сторінці у Facebook повідомив, що має інтенсивні заняття зі студентами у Жешуві тієї неділі. Натомість Майковський 29 червня оприлюднив заяву у якій читаємо: «Я заявляю, що не маю нічого спільного із підготовкою недільної контрманіфестації. Вважаю, що ніхто не повинен якимось чином втручатися в релігійні обряди».
Хоча два тижні тому Майковський сам пропонував організувати таку маніфестацію, а того самого вечора за її проведення хвалив Польску молодь з Підкарпаття, яку ж сам тренував у жовтні 2015 року.
Спіраль подій
27 червня, на наступний день після заворушень у Пікуличах, вандали нищать пам’ятник полеглим від рук УПА міліціонерам у Красічині поблизу Перемишля. У цьому злочині звинувачують українців. Інформацію про це публікує на своїй сторінці Запаловський. Того ж таки дня у Княжицях, що за 10 км від Перемишля відбуваються урочистості з нагоди посвяти пам’ятника жертвам ОУН-УПА, у яких взяли участь Запаловський, Майковський, отець Тадеуш Ісакович-Залеський і посол Бакун.
Стара гвардія недалеко
Марек Точек є членом правління організації «Pro Militio» учасниками якої є офіцери колишніх військових інформаційних служб. Серед них генерал Тадеуш Вілецький, а раніше генерал Марек Дукачевський. Марек Точек є віце-президентом створеного покійним працівником Міністерства громадської безпеки Яном Невинським «Патріотичного товариства кресових і ветеранських організацій» (PZOKiK). Це товариство було господарем минулорічної конференції у рамках днів XII Днів культури кресової, де крім традиційних лекторів – Запаловського і Ісаковича-Залеського виступали кремлівські історики Олександр Дюков, Максим Вілков і Олеся Орленко. Точек представляє «Патріотичному товаристві кресових і ветеранських організацій» Клуб інтелігенції Польщі, де є генеральним секретарем. Це є проросійський мозковий центр про який ми говорили у нашій статті. Керує цією організацією секретар партії «Korwin», колишній посол LRP Даріуш Грабовський. Саме ж товариство працює в симбіозі із партією «Єдність народу», яка зареєстрована у будинку, де раніше була Спільнота польсько-радянської дружби у однойменному домі на вулиці Маршалковській, 115 у Варшаві. Там же сидить і Запаловський.
Фінал
1 липня 2016 року з’являється «Звернення до українців» від так званих патріотичного середовища Перемишля. Його підписали декілька організацій: «Патріотичний Перемишль», Об’єднання уболівальників «Полонії. Перемишль», «Перемишльське братство», Перемишльське товариство історичних реконструкторів «X D.O.K.», «Патріотичний польський Перемишль», «Польська молодь. Відділ у Перемишлі». Ці організації раптом перейнялись, наче нічого не сталось звертаються до українців із пропозицією взаємного охолодження емоцій. Співчувають випадкам, винуватцями яких самі є і пишуть: «Ми є сусідами, братніми слов’янськими народами».
Наш текст адресований владі Перемишля, членам підкарпатського місцевого самоврядування, уболівальникам, справжнім патріотам Перемишля та Підкарпаття, а також службам, які відповідають за безпеку держави, міністрові оборони, який курує територіальну оборону, бо прислів’я каже: «Де двоє б’ються, там третій виграє». Посольство України теж може прочитати і замислитись, що можна зробити, щоб зі східної сторони кордону перестало прибувати паливо для цієї пожежі.